Укр. | Рус. | Eng

  

Гаряча лінія: 044-253-75-89, 0800-50-17-20
Захист персональних даних: 253-11-35, 253-53-94

 

Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин"

  Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин
(Офіційний переклад)

Держави — члени Ради Європи та інші держави, які підписали цю Рамкову конвенцію, врахо­вуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням, вважаючи, що одним із засо­бів досягнення цієї мети є збереження та подальше здійснення прав і основних свобод людини, бажаючи вжити заходів на розвиток Декларації глав держав та урядів держав — членів Ради Євро­пи, ухваленої у Відні 9 жовтня 1993 року, сповнені рішучості захищати національні меншини, які проживають в межах їхніх територій, вважаючи, що бурхливі події, яких зазнала європейська істо­рія, підтверджують, що захист національних меншин є суттєво важливим для забезпечення стабіль­ності, демократії та миру на цьому континенті, вважаючи, що плюралістичне та справді демократичне суспільство має не тільки поважати етнічну, культурну, мовну та релігійну самобутність кожної особи, яка належить до національної меншини, але й створювати відповідні умови для виявлення, збереження та розвитку цієї самобутності, вважаючи, що створення клімату терпимості та діалогу є необхідним для того, щоб культурне розмаїття стало джерелом та чинником не розколу, а збага­чення кожного суспільства, вважаючи, що існування терпимої та процвітаючої Європи не тільки залежить від співпраці між державами, але й вимагає транскордонного співробітництва між місце­вими та регіональними властями, яке не зашкоджує устрою та територіальній цілісності кожної держави, зважаючи на Конвенцію про захист прав і основних свобод людини та протоколи до неї, зважаючи на зобов'язання стосовно захисту національних меншин, що викладені в конвенціях та деклараціях Організації Об'єднаних Націй та в документах Наради з безпеки та співробітництва в Європі, зокрема у Копенгагенському документі від 29 червня 1990 року, сповнені рішучості визна­чити принципи, які мають поважатися, та зобов'язання, що з них випливають, з метою забезпечен­ня у державах-членах та інших державах, які можуть стати учасницями цього документа, ефекти­вного захисту національних меншин та прав і свобод осіб, що належать до цих меншин, в рамках закону, поважаючи територіальну цілісність та національний суверенітет держав, сповнені рішучості здійснювати принципи, визначені в цій Рамковій конвенції, за допомогою національного законо­давства та відповідної державної політики, погодились про таке:

РОЗДІЛ І

Стаття 1. Захист національних меншин та прав і свобод осіб, які належать до цих меншин, є невід'ємною частиною міжнародного захисту прав людини і як такий є одним з напрямків міжнарод­ного співробітництва.

Стаття 2. Положення цієї Рамкової конвенції застосовуються сумлінно, в дусі взаєморозумін­ня, терпимості та згідно з принципами добросусідства, дружніх відносин та співробітництва між державами.

Стаття 3.1. Кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішува­ти, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.

2. Особи, які належать до національних меншин, можуть здійснювати права і свободи, що випливають з принципів, проголошених в цій Рамковій конвенції, одноосібно та разом з іншими.

РОЗДІЛ II

Стаття 4. 1. Сторони зобов'язуються гарантувати особам, які належать до національних мен­шин, право рівності перед законом та право на рівний правовий захист. У цьому зв'язку будь-яка дискримінація на підставі приналежності до національної меншини забороняється.

2. Сторони зобов'язуються вжити, у разі необхідності, належних заходів з метою досягнення у всіх сферах економічного, соціального, політичного та культурного життя повної та справжньої

рівності між особами, які належать до національної меншини, та особами, які належать до більшості населення. У цьому зв'язку вони належним чином враховують конкретне становище осіб, які нале­жать до національних меншин.

3. Заходи, вжиті відповідно до пункту 2, не розглядаються як акт дискримінації.

Стаття 5. 1. Сторони зобов'язуються створити необхідні умови для того, щоб особи, які нале­жать до національних меншин, мали можливість зберігати та розвивати свою культуру, зберігати основні елементи своєї самобутності, зокрема релігію, мову, традиції та культурну спадщину.

2. Без шкоди для заходів, що вживаються згідно з їх загальною політикою інтеграції, Сторони утримуються від політики та практики асиміляції осіб, які належать до національних меншин, проти їхньої волі і захищають цих осіб від будь-яких дій, спрямованих на таку асиміляцію.

Стаття 6.1. Сторони заохочують атмосферу терпимості та міжкультурного діалогу і вживають ефективних заходів для поглиблення взаємної поваги, взаєморозуміння та співробітництва між усіма особами, що проживають в межах їхньої території, незалежно від їхньої етнічної, культурної, мовної або релігійної самобутності, зокрема в галузях освіти, культури та засобів масової інформації.

2. Сторони зобов'язуються вживати належних заходів для захисту осіб, які можуть стати об'єктами погроз або актів дискримінації, ворожого ставлення чи насильства на підставі їхньої етнічної, культурної, мовної або релігійної самобутності.

Стаття 7. Сторони забезпечують поважання прав кожної особи, яка належить до національної меншини, на свободу мирних зборів, свободу асоціації, свободу виявлення поглядів і свободу думки, совісті та релігії.

Стаття 8. Сторони зобов'язуються визнати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право сповідувати свою релігію або переконання і створювати релігійні установи, організації та асоціації.

Стаття 9.1. Сторони зобов'язуються визнати, що право на свободу виявлення поглядів кожні и особи, яка належить до національної меншини, включає свободу дотримуватися своїх поглядів і, і одержувати і поширювати інформацію та ідеї мовою своєї національної меншини без втручанні* держави І незалежно від кордонів. Сторони забезпечують, в рамках своїх правових систем, щоб особи, які належать до національної меншини, не дискримінувалися у їхньому доступі до засобів масової інформації.

2.  Пункт 1 не перешкоджає Сторонам вимагати ліцензування, без дискримінації та на основі об'єктивних критеріїв, радіо-, теле- або кінопідприємств.

3. Сторони не перешкоджають особам, які належать до національної меншини, створювати та використовувати друковані засоби масової інформації. В рамках законодавства, що регулює радіо та телебачення, вони, по можливості, забезпечують особам, які належать до національної меншини,  враховуючи положення пункту і, можливість створення та використання своїх власних засобів масової інформації.

4.  В рамках своїх правових систем Сторони вживають належних заходів для полегшення доступу осіб, які належать до національної меншини, до засобів масової інформації з метою сприяння поглибленню терпимості та розвитку культурного плюралізму.

Стаття 10. 1. Сторони зобов'язуються визнавати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право на вільне і безперешкодне використання мови своєї меншини, приватно та публічно, в усній і письмовій формі.

2. У місцевостях, де традиційно проживають особи, які належать до національних меншин, або де вони складають значну частину населення, на прохання таких осіб і якщо таке прохання відповідає реальним потребам, Сторони намагаються забезпечити, по можливості, умови, які дозволяють використовувати мову відповідної меншини у спілкуванні цих осіб між собою та з адміністративними властями.

3. Сторони зобов’язуються гарантувати кожній особі, яка належить до  національних меншин, право бути негайно проінформованою зрозумілою для неї мовою про підстави її арешту,про характер та причини будь-якого обвинувачення проти неї та право захищати себе цією мовою, у разі необхідності, з використанням безкоштовних послуг перекладача.

Стаття 11. 1. Сторони зобов’язуються визнавати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право використовувати своє прізвище (по батькові) та ім’я мовою меншин, а також право на їхнє офіційне визнання, відповідно до умов, передбачених у їхніх правових системах.

2. Сторони зобов'язуються визнавати за кожною особою, яка належить до національної мен­шини, право публічно виставляти вивіски, написи та  іншу інформацію приватного характеру мовою її національної меншини.

3.  В місцевостях, де традиційно проживають особи, які належать до національної меншини, або де вони складають значну частину населення, Сторони намагаються, в рамках своїх правових систем, в тому числі, у pa3i необхідності, угод з іншими державами, i враховуючи їхнє конкретне становище, використовувати традиційні місцеві назви, назви вулиць та інші топографічні покажчики, призначені для загального користування, також i мовою відповідної меншини, якщо у цьому є  достатня необхідність.

Стаття 12. 1. Сторони, у paзi необхідності, вживають заходів в галузях освіти та наукових досліджень з метою сприяння вивченню культури, icторії, мови та релігії  своїх національних меншин та більшості населення.

2. У цьому зв'язку Сторони, між іншим, забезпечують належи можливості для підготовки вчителів i доступу до учбових посібників та сприяють контактам м1ж учнями та вчителями, які нале­жать до різних громад.

3. Сторони зобов'язуються створити особам, які належать до національних меншин, рівні можливості для доступу до освіти всіх рівнів.

Стаття 13. 1. В рамках своїх ocвітніх систем Сторони визнають за особами, ям належать до національних меншин, право створювати свої власні приватні освітні та учбові заклади i керувати ними.

2. Здійснення цього права не накладає жодних фінансових зобов'язань на Сторони.

Стаття 14. 1. Сторони зобов'язуються визнати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право вивчати мову своїх меншини.

2.  У місцевостях, де традиційно проживають особи, ям належать до національних меншин, або де вони складають значну частину населення, у разі достатньої необхідності, Сторони намага­ються забезпечити, по можливості  та в рамках своїх ocвітніх систем, особам які належать до цих меншин, належні умови для викладання мови відповідно меншини або для навчання цією мовою.

3.  Пункт 2 цієї статті застосовується без шкоди для вивчення офіційної мови або викладання цією мовою.

Стаття 15. Сторони створюють необхідні умови для ефективної участі oci6, ям належать до національних меншин, у культурному, соц1альному та економічному житті та у державних справах, зокрема тих, які їх стосуються.

Стаття 16. Сторони утримуються від вжиття заходів, ям змінюють пропорційний склад насе­лення в місцевостях, де проживають особи, ям належать до національних меншин, i які спрямовані на обмеження прав i свобод, що випливають з принципів, проголошених у цій Рамковій конвенції.

Стаття 17. 1. Сторони зобов'язуються не перешкоджати здійсненню права oci6, які належать до національних меншин, встановлювати та підтримувати вільні та мирні транскордонні контакти з особами, які на законних засадах перебувають в інших державах, зокрема з тими особами, з якими їх об'єднують спільні етнічні, культурні, мовні або peлігійні  ознаки чи спільна культурна спадщина.

2. Сторони зобов'язуються не перешкоджати здійсненню права oci6, які  належать до національних меншин, брати участь у діяльності неурядових організацій, як на національному, так i на міжнародному рівнях.

Стаття 18. 1. Сторони намагаються укладати у paзi необхідності, двосторонні та багатосторонні угоди э іншими державами, зокрема сусідніми, з метою забезпечення захисту oci6, ям нале­жать до відповідних національних меншин.

2. У paзi необхідності Сторони вживають заходів для заохочення транскордонного співробітництва.

Стаття 19. Сторони зобов'язуються поважати та здійснювати  принципи, проголошені у цій Рамковій конвенції, вдаючись, у разі необхідності, тільки до таких обмежень чи відступів від зобов'язань, які передбачені міжнародними правовими документами, зокрема Конвенцією про захист прав i основних свобод людини, і які  можуть застосовуватися до прав i свобод, що випливають з вищезазначених принципів.

РОЗДІЛ IIІ.

Стаття 20. Здійснюючи права і свободи, які випливають із принципів, проголошених у цій Рамковій конвенції, будь-яка особа, що належить до національної меншини, поважає національне законодавство  та права інших осіб, зокрема тих, що складають більшість населення або належать до інших національних меншин.  

Стаття 21. Ніщо у цій Рамковій конвенції не може тлумачитись як таке, що передбачаєбудь-яке право займатися будь-якою діяльністю або здійснювати будь-які дії, що суперечать основним принципам міжнародного права, і зокрема принципам суверенної рівності, територіальної цілісності та політичної незалежності держав.

Стаття 22. Ніщо у цій Рамковій конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує або порушує будь-які права і основні свободи людини, які можуть гарантуватися законами будь-якої Договірної Сторони або будь-якої іншою угодою, в якій вона бере участь.

Стаття 23. Права і свободи, які випливають із принципів, проголошених у цій Рамковій конвенції, оскільки вони є предметом відповідних положень Конвенції про захист прав і основних свобод

ції, оскільки вони є предметом відповідних положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини або протоколів до неї, вважаються такими, що відповідають останнім положенням.

РОЗДІЛ IV

Стаття 24. 1. Комітет міністрів Ради Європи здійснює нагляд за виконанням Договірними Сторонами цієї Рамкової конвенції.

2. Сторони, які не є членами Ради Європи, беруть участь у механізмі імплементації згідно з процедурою, яка буде встановлена.

Стаття 25. 1. Впродовж одного року після набрання цією Рамковою конвенцією чинності для Договірної Сторони, остання надсилає Генеральному секретарю Ради Європи повну інформацію про законодавчі та інші заходи, вжиті для здійснення принципів, проголошених у цій Рамковій конвенції.

2. В подальшому кожна Сторона надсилає Генеральному секретарю на періодичній основі та на прохання Комітету міністрів будь-яку додаткову інформацію про виконання цієї Рамкової конвенції.

3. Інформацію, подану згідно з цією статтею, Генеральний секретар надсилає Комітету Міністрів.

Стаття 26. 1. У визначенні адекватності заходів, вжитих Сторонами для здійснення принципів, проголошених у цій Рамковій конвенції, Комітету міністрів надає допомогу консультативний комітет, члени якого мають визнаний авторитет в галузі захисту національних меншин.

2. Склад цього консультативного комітету і порядок його роботи визначаються Комітетом міністрів впродовж одного року після набрання чинності цією Рамковою конвенцією.

РОЗДІЛ V

Стаття 27. Цю Рамкову конвенцію відкрито для підписання державами — членами Ради Європи. До дати набрання чинності Конвенцію відкрито також для підписання будь-якою іншою державою,  якій Комітет міністрів запропонував її підписати. Вона підлягає ратифікації, прийняти-затвердженню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаюп.і м н=і зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

Стаття 28. 1. Ця Рамкова конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати, на яку дванадцять держав — членів Ради Європи висловили свою згоду на обов'язковість для них Конвенції відповідно до положень статті 27.

2. Стосовно будь-якої держави-члена, яка висловлюватиме свою згоду на обов'язковість для неї Конвенції після набрання нею чинності, ця Рамкова конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження.

Стаття 29. 1. Після набрання цією Рамковою конвенцією чинності та після консультацій з Договірними Державами, Комітет міністрів Ради Європи у рішенні, що приймається більшістю гомін їв передбаченою у статті 20d Статуту Ради Європи, може запропонувати приєднатися до Конвенції будь-якій державі, яка не є членом Ради Європи і якій було запропоновано підписати Конвенцій) відповідно до положень статті 27, але яка цього ще не зробила, а також будь-якій іншій державі, не є членом Ради.

2. Стосовно будь-якої держави, що приєдналася до Конвенції, ця Рамкова конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати здачі на зберігання документа про приєднання Генеральному секретарю Ради Європи.

Стаття 30. 1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікацій­ної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження чи приєднання може визначити територію (території), за міжнародні відносини якої вона несе відповідальність і до якої застосову­ватиметься ця Рамкова конвенція.

2.  Будь-яка Держава може в будь-який інший час після цього заявою на ім'я Генерального секретаря Ради Європи поширити дію цієї Рамкової конвенції на будь-яку іншу територію, визначе­ну в цій заяві. Щодо такої території Рамкова конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати отримання такої заяви Генеральним секре­тарем.

3.  Будь-яка заява, зроблена відповідно до двох попередніх пунктів, може стосовно будь-якої території, визначеної в цій заяві, бути відкликана шляхом подання відповідного повідомлення на ім'я Генерального секретаря. Відкликання набирає чинності в перший день місяця, що настає піс­ля закінчення тримісячного періоду від дати отримання такого повідомлення Генеральним секре­тарем.

Стаття 31. 1. Будь-яка Сторона може в будь-який час денонсувати цю Рамкову конвенцію шля­хом подання відповідного повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи.

2. Така денонсація набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення шести­місячного періоду від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 32. Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави — члени Ради, інші дер­жави, які підписали цю Рамкову конвенцію, та будь-яку державу, яка приєдналася до неї, про:

а)  будь-яке підписання;

b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прий­няття, затвердження чи приєднання;

с) будь-яку дату набрання чинності цією Рамковою конвенцією відповідно до статей 28, 29 та ЗО;

d)  будь-яку Іншу дію, будь-яке повідомлення або сповіщення, які стосуються цієї Рамкової конвенції.

На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те уповноважені представники під­писали цю Рамкову конвенцію.

Вчинено у Страсбурзі першого дня лютого місяця 1995 року англійською та французькою мо­вами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметь­ся в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цієї Конве­нції кожній державі — члену Ради Європи і будь-якій державі, якій було запропоновано підписати цю Рамкову конвенцію або приєднатися до неї.

м. Страсбург, 1 лютого 1995 року

 

Закон України

«Про ратифікацію рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин»

Верховна Рада постановляє:

Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, підписану від імені України 15 вересня 1995 року в м. Страсбурзі, ратифікувати.

  м. Київ, 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР