Укр. | Рус. | Eng

  

Гаряча лінія: 044-253-75-89, 0800-50-17-20
Захист персональних даних: 253-11-35, 253-53-94

 

Листи та звернення

Звернення Судді Печерського районного суду м.Києва С. В. Вовку щодо порушення права екс-Міністра внутрішніх справ України Ю. В. Луценка на свободу та особисту недоторканність

 

Судді Печерського районного суду м.Києва

С. В. Вовку

 

ЗВЕРНЕННЯ

Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Відповідно до ст.101 Конституції України, п.1 ч.3 ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” здійснюється про­вадження Уповноваженого з прав людини за зверненням народних депутатів України та низки громадських організацій щодо порушення права екс-Міністра вну­трішніх справ України Ю. В. Луценка на свободу та особисту недоторканність.

За час перебування Ю. В. Луценка у Київському слідчому ізоляторі Уповно­важений з прав людини з ним зустрічалася п’ять разів та декілька днів тому відвідала його у палаті Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.

Уповноважений з прав людини неодноразово порушувала питання про зміну Ю. В. Луценку запобіжного заходу на не пов’язаний з триманням під вартою, зокрема, 14 січня 2011 р. під час представлення Щорічної доповіді в парламен­ті, на колегії Генеральної прокуратури України та у письмових клопотаннях до Апеляційного суду м.Києва.

6 травня 2011 р. Уповноважений з прав людини у зверненні до Генерального прокурора України В.П. Пшонки наголосила, що на даний час відсутній головний аргумент слідства, який став підставою для арешту Ю. В. Луценка– тривале ознайомлення його з матеріалами справи. Станом на 20 квітня 2011р. Ю. В. Лу­ценко ознайомився з матеріалами кримінальної справи. Це підтверджується  також постановою Апеляційного суду м.Києва від 21 квітня про продовження строку тримання його під вартою до 5 місяців.

Уповноважений з прав людини вважає також немотивованим посилання Апе­ляційного суду, як на підставу для продовження терміну тримання під вартою, невиконання захисниками та іншим обвинуваченим вимог статей 218-220 КПК України. Йдеться про процесуальну поведінку інших учасників процесу, а тому слідчим до них повинні застосовуватися індивідуальні заходи впливу.

Крім того, у цій постанові Апеляційного суду не наводяться конкретні обста­вини, які б свідчили, що Ю. В. Луценко ухилятиметься від слідства та суду або чинитиме які-небудь перешкоди у встановленні істини у справі.

Також Уповноваженим з прав людини було з’ясовано, що 28 квітня 2011 р. Ю.В. Луценко офіційно повідомив адміністрацію Київського слідчого ізо­лятора, що на знак протесту проти необґрунтованого тримання його під вартою він з 22 квітня розпочав голодування.

Відповідно до інформації Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги станом на 20 травня 2011 р. стан хворого оцінюється як середньо­го ступеня важкості. Через голодування у нього загострився ряд хронічних за­хворювань. З 11 по 20 травня він втратив майже 5 кг ваги. У разі продовження голодування стан його здоров’я погіршуватиметься.

Уповноважений з прав людини звертає увагу, що Європейський суд з прав лю­дини неодноразово констатував порушення ст.2 (право на життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через те, що державні органи не вживали адекватних заходів щодо надання допомоги ув’язненим, які голодували, в т.ч. шляхом звільнення їх з-під варти. Так, у справі “Хороз проти Туреччини” від 31 березня 2009 р. Євросуд констатував, що несвоєчасне звільнення з-під варти ув’язненого, який три місяці голодував, призвело до його смерті під час перебування в лікарні для ув’язнених.

Як відомо, наразі справа “Луценко проти України” знаходиться у Євро­пейському суді з прав людини на стадії комунікації, їй надано пріоритет у розгляді та Євросуд звернувся до Уряду України щодо надання пояснень з обставин затримання та арешту Ю. В. Луценка.

Про системність проблеми зловживання правом на арешт в Україні свідчить і пілотне рішення Європейського суду з прав людини “Харченко проти України” від 10 лютого 2011 р. Суд звернув увагу на не вмотивованість рішень судів про арешти та підкреслив, що взяття під варту повинно застосовуватися тільки тоді, коли існує реальна загроза ухилення обвинуваченого від слідства та суду.

Про масове застосування арештів також йшлося під час моєї зустрічі 14 січ­ня 2011р. з Президентом України В.Ф. Януковичем. Після цього глава держави звернувся до всіх правоохоронців і суддів не допускати зловживання правом на арешт і застосовувати цей захід лише як виняткову міру запобіжного заходу.

Уповноважений з прав людини вважає, що арешт є найбільш суворим запобіжним заходом і повинен застосовуватися лише у виняткових випад­ках та суворій відповідності з вимогами КПК України. Безпідставне взяття  особи під варту призводить до моральних і фізичних страждань її та близьких і рідних, нехтування конституційним правом на свободу та особисту недотор­канність, честь і гідність.

Також прошу врахувати, що у матеріалах кримінальної справи є дані про те, що Ю. В. Луценко одружений, має двох дітей (один з яких неповнолітній), позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, є активним громадським та політичним діячем. До того ж з клопотанням про взяття Ю. В.Луценка на по­руки до Печерського районного суду м.Києва звернулося майже сто народних депутатів України.

У зв’язку з вищевикладеним з метою запобігання порушенням консти­туційних прав Ю. В. Луценка на життя, здоров’я, свободу та особисту не­доторканність, керуючись ст.101 Конституції України, статтями 3, 13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, про­шу розглянути можливість зміни Ю. В. Луценку запобіжного заходу на не пов’язаний з триманням під вартою.

20.05.2011 р.

Н. Карпачова