Укр. | Рус. | Eng

  

Гаряча лінія: 044-253-75-89, 0800-50-17-20
Захист персональних даних: 253-11-35, 253-53-94

 

ЗМІ

Закон і Бізнес: «Превенція» за гратами

Моніторингові візити в місця позбавлення волі привчають керівників установ до того, що їх можуть перевірити в будь-який момент

За півтора року представники департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму здійснили понад 400 моніторингових візитів у місця позбавлення волі. За словами уповноваженого Верховної Ради з прав людини Валерії Лутковської, поступово вдалося привчити керівників цих установ до таких візитів. Тепер залишається тільки змусити їх більш ретельно виконувати рекомендації НПМ. Про це омбудсмен розповіла журналістам під час брифінгу перед початком розширеного засідання експертної ради при представнику уповноваженого з питань реалізації національного

превентивного механізму.

Пластикові вікна для «моніторів»

Захід був приурочений до річниці створення в Україні національного превентивного механізму — 4 листопада 2012 року набув чинності акт «Про внесення змін до Закону України «Про Уповноваженного Верхов­ної Ради України з прав людини», в якому мова йде про НПМ. За словами В.Лутковської, за цей рік механізм засвідчив свій незалежний статус і ефективність. 400 візитів (лише цього року їх було 275) не тільки дозволили розробити методологію і практику моніторингу для кожного типу місць позбавлення волі, а й змусили державу зробити важливі кроки, спрямовані на запобігання тортурам і жорстокому поводженню.

Уповноважений дала високу оцінку такому формату функціонування НПМ в Україні, як «Омбудсмен плюс», коли до здійснення моніторингу залучаються представники неурядових організацій, адже співпраця з правозахисним співтовариством значно підвищує рівень довіри до таких візитів, а також дає можливість більш оперативно реагувати на факти порушень.

Сьогодні в Україні налічується понад 6000 місць позбавлення волі, що перебувають у віданні понад 11 органів влади. Це не тільки в’язниці, СІЗО і колонії, а й дитячі будинки, спецшколи, психіатричні лікарні, психоневрологічні інтернати тощо. Останнім часом у них дедалі частіше стали з’являтися «непрохані гості» — «монітори» НПМ.

За словами В.Лутковської, є кілька видів візитів. Один із них — відвідування місць позбавлення волі з попередженням. Наприклад, ще в минулому році служба омбудсмена поінформувала відповідні органи про те, що у квітні її представники будуть моніторити Полтавську область. Щоправда, які саме установи планують відвідати, не повідомляли. Інший вид моніторингового візиту — без попередження. Звісно, він найбільш дієвий. «Хоча візити з попередженням також по-своєму ефективні, — здивувала журналістів Валерія Володимирівна. — Вони зазвичай закінчуються тим, що ми констатуємо наявність в установі нових пластикових вікон, свіжого пофарбування тощо. Все це, власне, залишається, пластикові вікна після нашого від’їзду ніхто не замінює. Отже, це теж позитивний результат. Але стосовно превенції тортур найефективнішими є візити без

попередження. Це дає можливість побачити більш реальну картину і дати більш актуальні рекомендації».

Такі візити представники НПМ практикують найчастіше. Як правило, через деякий час «монітори» приїжджають повторно, щоб перевірити виконання їхніх рекомендацій. Адже іноді на папері керівництво установи рапортує про те, що всі недоліки усунені, а на ділі виявляється, що нічого не змінилося — «віз і нині там».

Ні гамівним сорочкам і застарілим протоколам!

«Ми пам’ятаємо кожний візит до кожної установи, де перебувають наші співгромадяни — і хворі, і діти, і в’язні, і заарештовані. Щорічна «потужність» українських місць позбавлення волі — близько 1 млн чоловік, лише уявіть, скільки людей перебувають під контролем держави.

Робота ведеться щодня. Наступного року ми як мінімум не будемо зменшувати кількість візитів — норму в 250 відвідин повинні виконати. У наший команді цього року істотно збільшиться кількість громадських «моніторів» — їх буде 155 по всій країні,

у всіх без винятку регіонах», — розповів виконавчий директор Всеукраїнської громадської організації «Асоціація незалежних моніторів» Андрій Чорноусов.

Крім того, за його словами, моніторингові візити мали практичний «вихід»: за їхніми результатами було внесено 24 подання омбудсмена в різні органи влади, а також Прем’єр-міністру про усунення причин і умов порушення прав людини. Одна з найгостріших проблем, порушених НПМ, — використання засобів фізичного стримування (простіше кажучи, гамівних сорочок) в установах Мінохоронздоров’я і Міністерства соціальної політики, тобто в психіатричних, психоневрологічних лікарнях, інтернатах. І хоча це суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свободу, міжнародним нормативним документам, ці сорочки, як і раніше, використовують в Україні. Ще одне питання пов’язане із застосуванням ст.508 нового КПК, якою передбачено, що в тому випадку, якщо людина психічно хвора, місцем її тримання під вартою до суду може бути, зокрема, і психіатрична лікарня. Однак, хоча така стаття є, механізми її реалізації, необхідні підзаконні акти відсутні. Уповноважений

запропонувала усунути цю невідповідність.

«Одне з подань стосувалося недоліків нормативних актів, — поділилася з журналістами В.Лутковська. — Наприклад, якщо людину затримують і поміщають до камери для затриманих, то є один перелік предметів, які він може при собі мати. Якщо її потім переводять до ізолятора тимчасового тримання, то перелік речей змінюється. У СІЗО — так само. Це щонайменше нелогічно і неправильно. Відповідно, ми запропонували уніфікувати нормативно-правові акти, які регулюють питання щодо тримання осіб у цих установах, щоб людина знала: якщо вона потрапляє до будь-якого місця позбавлення волі, то може мати при собі певні предмети, передбачені переліком. Було б непогано, якби він був би ще й логічно обгрунтованим. Тому що наразі в переліку заборонених речей є дуже дивні предмети, і його, звичайно, потрібно актуалізувати».

Крім того, служба уповноваженого внесла подання щодо надання медичної допомоги в деяких місцях позбавлення волі. Річ у тому, що хоча Мінохоронздоров’я зобов’язане формувати політику у сфері охорони здоров’я, протоколи надання

меддопомоги з того чи іншого захворювання, до його компетенції чомусь не належить перевірка того, як усе це реалізується, скажімо, у тюрмах або СІЗО. «У зв’язку з цим ми побачили проблему в тому, що нормативно-правова база в пенітенціарній службі формувалася ще в 2000 році, і на сьогодні вона абсолютно не відповідає протоколам Міністерства охорони здоров’я, і установи цієї системи деколи працюють з такими захворюваннями, яких за документами Мінохоронздоров’я просто не існує. Ми звернулися до Прем’єр-міністра з поданням про приведення нормативно-правових актів пенітенціарної служби у відповідність з протоколами Мінохоронздоров’я».

Про проблеми у сфері медичної допомоги розповів «ЗіБ» і представник уповноваженого — керівник департаменту з питань реалізації націо­нального превентивного механізму Юрій Бєлоусов: «Ми побачили повну «роззосередженість» у цій сфері. У Мінохоронздоров’я — свій підхід, в пенітенціарній системі — свій. До того ж проблема в тому, що там працюють лікарі, які підпорядковані адміністрації і через це не завжди можуть ефективно виконувати свої обов’язки, бо залежать від керівництва установи і не хочуть з ним конфліктувати. Так не повинно

бути. Ми вважаємо, що лікарі повинні підпорядкуватися тільки Мінохоронздоров’я. Тому що, коли мова йде, скажімо, про застосування спецзасобів стосовно засуджених, саме лікар повинен оформити документи, оглянути людину, зафіксувати тілесні ушкодження. Але якщо він підпорядковується начальнику установи, то сподіватися, що він це зробить ефективно, марно.

Не скажу, що нічого не робиться. Я, наприклад, був приємно здивований, коли фактично в кожній установі виконання покарань ми бачили стоматологічний кабінет із сучасним устаткуванням. Це була цілеспрямована закупівля для пенітенціарної служби. Але проблеми туберкульозу, ВІЛ-інфекції як і раніше потребують вирішення».

КПК в поміч омбудсменові

Щоправда, за словами уповноваженого з прав людини, вже сьогодні спостерігаються зміни на краще — наприклад, «промоніторені» установи починають дослухатися до рекомендацій або хоча б складати план усунення недоліків. «Такої відвертої брехні, з якою ми стикалися на початку нашої роботи, зараз практично немає, — констатує

В.Лутковська. — Коли ми говоримо про НПМ, то говоримо про превентивні заходи, тобто про те, що кожен керівник установи позбавлення волі повинен знати: у будь-який момент до нього в двері можуть подзвонити представники офісу уповноваженого. Власне, до цього ми і привчаємо представників держорганівв». За її словами, керівники інспектованих установ поступово звикли до того, що «моніторів» не впускати не можна. Тепер залишилося тільки адекватно реагувати на зауваження і повністю усувати всі виявлені порушення.

Крім того, за її словами, після того, як 20 листопада 2012 року набрав чинності новий КПК, значно зменшилася кількість заяв про тортури в органах внутрішніх справ. Омбудсмен уважає: це пов’язано з тим, що КПК усунув головну мету застосування тортур. Адже, як правило, міліціонери застосовували силу, щоб вибити з обвинуваченого явку з повинною, яка потім лягала в основу обвинувачення, і справа із зібраними таким чином доказами потрапляла до суду. «У рішеннях Європейського суду, пов’язаних з порушенням ст.3 конвенції, завжди мовилося: головна причина проблеми не в тому, що міліціонери б’ють, а в тому,

що суд явку з повинною, отриману із застосуванням тортур, приймає як доказ. Але сьогодні ситуація змінилася, ідеологія кодексу змінилася і всі докази підлягають оцінці з погляду їх прийнятності слідчим суддею. А я поки жодного разу не стикалася з такою практикою, щоб суддя бив людей. У зв’язку з цим кількість скарг на побиття з боку міліціонерів скоротилася в рази, — повідомила приємну новину В.Лутковська. — Звичайно, це не припинилося повністю, але залишилося швидше як звичка деяких представників правоохоронних органів таким чином працювати. Сподіваюся, з подальшою реалізацією КПК і це зникне, тому що всі зрозуміють, що такі докази не прийматимуться судом, і у вибиванні показань не буде сенсу».

А, за словами А.Чорноусова, проведене ними за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» дослідження в рамках оцінки ефективності надання безоплатної правової допомоги також показало, що кількість скарг на неналежне поводження (не кажучи вже про тортури) зменшується.

З цим згоден і Ю.Бєлоусов. «Рівень захисту затриманих осіб у законодавчому плані дуже зріс. Ми зараз готуємо до видання посібник з мінімальних

стандартів належного поводження, і я намагався проаналізувати імплементацію стандартів європейської конвенції проти тортур у національне законодавство. Виявилося, практично всі вони вже імплементовані в наші закони, — розповідає представник омбудсмена. — Це й інформування про права з моменту затримання, і зазначення часу фактичного затримання. За новим КПК, роз’яснення прав узагалі проводиться 3—4 рази — на різних етапах слідства. Закон «Про безоплатну правову допомогу» — це взагалі українське досягнення. Питання тільки в приведенні практики у відповідність із вимогами закону».

За словами В.Лутковської, допомагали в реалізації НПМ й розроб­ленні відповідного законодавства експерти Ради Європи, служба уповноваженого й зараз співпрацює з органами РЄ. Під час брифінгу представники європейських організацій пообіцяли надавати Україні підтримку й надалі. Зокрема, про це заявив національний радник координатора проектів ОБСЄ в Україні Олександр Водянніков і керівник проектів представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Руслана Сірман, яка також пообіцяла запустити в рамках НПМ новий проект, пов’язаний з моніторингом дотримання прав дітей у

місцях соціальної реабілітації.

Пряма мова

Представник уповноваженого Верховної Ради України — керівник департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Юрій БЄЛОУСОВ: 

«Діти, яких утримують у таких інтернатах,перебувають у гірших умовах,ніж ті, хто сидить у СІЗО»

— Звичайно, під час моніторингових візитів ми знаходили недоліки практично скрізь. Але найпроблемнішими особисто для мене були психоневрологічні установи Мінсоцполітіки, це, зокрема, психоневрологічні інтернати для дітей-інвалідів з важкими захворюваннями (наприклад ДЦП), які весь час проводять у ліжечках. Проблеми з фінансуванням, із забезпеченням мінімальних стандартів умов життя. Повний провал в плані лікування, харчування, реабілітаційних заходів. Відповідно, діти, яких утримують у таких установах (а таких інтернатів в Україні 152), перебувають у куди гірших умовах, ніж ті, хто сидить у СІЗО. І

внаслідок свого психічного стану вони ще не можуть за собою доглядати. На жаль, держава не приділяє цій проблемі належної уваги.

Є проблеми й в установах виконання покарання. У СІЗО це, звичайно, умови тримання. Більшості ізоляторів — понад 100—150 років, стандарти, за якими вони будувалися, не відповідають сучасним нормам, потрібен комплексний ремонт. У колоніях умови тримання значно кращі, ніж у СІЗО, але є питання з оплатою праці в’язнів, із залученням їх до праці. Ми фіксували випадки, коли їх примушують працювати, при цьому робота не оплачується належним чином або цей робочий час не реєструється. По суті, використовується рабська праця.

Були й факти застосування насилля по відношенню до тих, хто перебуває в колоніях. Це не масове явище, але такі випадки трапляються. Інформацію ми зазвичай отримуємо від правозахисних організацій. Сьогодні настільки розвинені технології, що приховати щось неможливо — засуджені дзвонять нам з колоній, пишуть на Facebook. Але все-таки намічається тенденція до поліпшення. Коли ми починали мониторити міліцію

в 2004—2005 рр., це був просто жах. Зараз, коли озираємося назад, просто вражені, скільки вдалося змінити. Цього року ми були в Іспанії й Данії, і виявилося, що кімнати для тримання осіб у поліцейських дільницях у цих країнах на порядок гірші, ніж в Україні.

Закон і Бізнес