Укр. | Рус. | Eng

  

Гаряча лінія: 044-253-75-89, 0800-50-17-20
Захист персональних даних: 253-11-35, 253-53-94

 

СПРАВА «МАРІНКОВИЧ ПРОТИ СЕРБІЇ»

п.1 ст. 6 Конвенції, ст. 1 Першого протоколу – невиконання остаточного судового рішення – відповідальність за невиконання не знімається з держави після продажу підприємства-боржника – позитивні зобов’язання держави щодо контролю за дотриманням боржником гарантій Конвенції після його приватизації

СПРАВА «МАРІНКОВИЧ ПРОТИ СЕРБІЇ»

(CASE OF MARINKOVIĆ v. SERBIA)

(Заява № 5353/11)

Стислий виклад рішення від 22 жовтня 2013 року

Заявник працював в компанії «Raketa-Putnički Saobraćaj AD» (компанія-боржник).

15 червня 2008 року заявника було звільнено.  

У 2002 році компанію-боржника було приватизовано. Проте, у 2007 році договір продажу компанії-боржника було розірвано і держава стала власником більшої частини статутного фонду компанії-боржника.

У 2008 році держава продала свою частку статутного фонду приватній компанії.

У період з березня до вересня 2007 року на користь заявника було постановлено три судових рішення, якими було зобов’язано компанію-боржника виплатити йому певні суми заробітної плати та соціальних виплат. У вересні 2007 року ці судові рішення набрали законної сили і в подальшому були відкриті виконавчі провадження. 

В липні 2010 року щодо компанії-боржника було розпочато процедуру банкрутства, в результаті чого виконавчі провадження щодо виконання судових рішень, постановлених на користь заявника, були зупинені.

До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився за статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), а також за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на невиконання державою-відповідачем судових рішень та відсутність ефективного засобу юридичного захисту щодо цього. У цьому зв’язку Уряд держави-відповідача посилався на те, що компанію-боржника було приватизовано в 2008 році і, таким чином, держава не може нести відповідальність за її борги. 

Згідно практики Європейського суду, коли йдеться про виконання остаточних судових рішень про стягнення з підприємства, що не має «достатню інституційну і функціональну незалежність від держави», держава не може виправдовувати невиконання таких судових рішень відсутністю у неї коштів або неплатоспроможністю боржника. Іншими словами, в таких випадках держава безпосередньо несе відповідальність за борги підприємств, що контролюються нею, незалежно від того, що в певний час це підприємство було приватним.

Крім того, той факт, що держава продала свою частку статутного фонду боржника приватному підприємству, не звільняє державу від її зобов’язання виплатити борг за судовим рішенням, який виник до продажу частки. Якщо держава передає такі зобов’язання новому власнику, вона повинна забезпечити дотримання ним вимог, закріплених у пункті 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до неї, та не допустити, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним.

З огляду на вищевказану практику та те, що судові рішення, постановлені на користь заявника, набрали законної сили у вересні 2007 року, коли компанія-боржник контролювалась державою, Європейський суд констатував у цій справі порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до неї в зв’язку з невиконанням державою-відповідачем судових рішень, постановлених на користь заявника. Крім того, Європейський суд зобов’язав державу-відповідача сплатити кошти, присуджені заявнику вказаними судовими рішеннями, з державного бюджету.