Укр. | Рус. | Eng

  

Гаряча лінія: 044-253-75-89, 0800-50-17-20
Захист персональних даних: 253-11-35, 253-53-94

 

СПРАВА «НІКОЛОВА ТА ВАНДОВА ПРОТИ БОЛГАРІЇ»

ст. 6 Конвенції – порушення – право на публічний розгляд справи – відкрите судове засідання – публічне проголошення судового рішення –допуск до державної таємниці

СПРАВА «НІКОЛОВА ТА ВАНДОВА ПРОТИ БОЛГАРІЇ»

(CASE OF NIKOLOVA AND VANDOVA v. BULGARIA)

(Заява № 20688/04)

Стислий виклад рішення від 17 грудня 2013 року

11 березня 2002 року перша заявниця звернулась до Вищого адміністративного суду (далі – ВАС) із заявою про перегляд наказу Міністерства внутрішніх справ щодо її звільнення та доручила адвокату, яка є другою заявницею у цій справі, представляти її інтереси.  

2 квітня 2002 року Міністерством внутрішніх справ було направлено до ВАС документи щодо звільнення першої заявниці та клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні, оскільки деякі документи у справі були з обмеженим доступом. ВАС задовольнив вказане клопотання і матеріалам справи першої заявниці було присвоєно гриф «таємно».

У невизначену дату друга заявниця звернулась до ВАС з клопотанням про надання їй дозволу на ознайомлення з матеріалами справи першої заявниці, в чому їй було відмовлено у зв’язку з тим, що матеріали справи мають гриф «таємно» і вона має отримати допуск до державної таємниці.

З огляду на те, що друга заявниця відмовилась проходити спеціальну перевірку для отримання у встановленому порядку допуску до державної таємниці, перша заявниця в подальшому представляла свої інтереси самостійно.

25 червня 2003 року ВАС залишив рішення щодо звільнення першої заявниці без змін. 

З огляду на те, що доступ до матеріалів справи було обмежено, перша заявниця не могла отримати копії судових рішень. Проте, їй було дозволено ознайомитись з текстом судових рішень в канцелярії ВАС.

6 липня 2009 року матеріали справи було розсекречено у зв’язку із закінченням строку дії рішення про їх віднесення до державної таємниці. 

До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) перша заявниця скаржились, зокрема, за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) на відсутність відкритого судового засідання у її справі щодо оскарження наказу про її звільнення, на те, що судові рішення ВАС не були публічно проголошені та оприлюднені, а також на несправедливість провадження у зв’язку з тим, що вона не могла бути представлена захисником, обраним нею на власний розсуд.

У контексті права на публічний розгляд справи Європейський суд зазначив, що сама наявність інформації, доступ до якої обмежено, в матеріалах справи не призводить до автоматичного розгляду справи в закритому режимі без оцінки необхідності дотримання балансу між принципом відкритості судового процесу та необхідністю забезпечення громадського порядку та національної безпеки. Відповідно, перед тим, як обмежити суспільство у доступі до певного судового процесу, суди мають перевірити необхідність такого обмеження за конкретних обставин справи для забезпечення інтересу суспільства та обмежити такий доступ лише в тій мірі, в якій це є необхідним для досягнення мети, що переслідується.

У цій справі Європейський суд встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю публічного розгляду у справі першої заявниці щодо її звільнення, оскільки ВАС постановив рішення про розгляд справи в закритому судовому засіданні лише на підставі того, що матеріали справи містили секретні документи. При цьому, ВАС не дослідив питання, чи пов’язані ці документи з предметом судового провадження, та не вжив заходів для усунення наслідків відсутності публічного розгляду справи, наприклад, через обмеження доступу лише до деяких документів або проведення закритих судових засідань в тій мірі, що необхідна для забезпечення нерозголошення інформації, що міститься у відповідних документах. 

Крім того, Європейський суд встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з тим, що судові рішення ВАС у справі першої заявниці не були публічні протягом тривалого періоду часу, оскільки суд автоматично обмежив доступ до всіх матеріалів її справи без оцінки необхідності такого заходу та його пропорційності поставленій меті.  

Скаргу першої заявниці на те, що захисник, обраний нею на власний розсуд, не мав доступу до матеріалів справи на відміну від сторони відповідача, Міністерства внутрішніх справ, Європейський суд визнав неприйнятною як явно необґрунтовану.  

 У цьому контексті Європейський суд, зокрема, зазначив, що держава може мати легітимні підстави для обмеження доступу до деяких документів, особливо, коли вони стосуються національної безпеки. Необхідність проходження захисником спеціальної перевірки перед отриманням доступу до такої інформації в рамках судового провадження не є сама по собі порушенням принципу рівності сторін або справедливості провадження загалом.